Монополізація впливу в енергетиці руйнує галузь
Чи зустрічалися вам по життю люди, у яких завжди в усьому винні всі навкруги, окрім самих себе?
Мій досвід показує, що наявність таких людей навколо це завжди катастрофа. Останні декілька років українська енергетика стала заручницею такої ситуації й таких людей.
Запитайте будь-якого пересічного — хто командує українською енергетикою і 95 % скажуть що це Міністр енергетики. Саме на нього сиплються всі шишаки, саме він завжди стає «хлопчиком для побиття».
Я точно не є симпатиком нинішнього уряду, але намагаюся бути об’єктивним. Якби мене запитали про вплив на стан паливно-енергетичного комплексу державних структур, то я би розподілив відповідальність наступним чином:
НКРЕКП — 50 %, Комітет з енергетики ВРУ — 30 %, АМКУ — 10 %, Міненерго — 10 %. Звісно — ця оцінка «ринкової ваги» умовна, але вона дуже наближена до реалій.
А тепер проаналізуйте, що відбувається протягом останніх 2.5 років. Навіть дилетантам зрозумілий масштаб кризи української енергетики та розвал системи державного регулювання галузі!
Водночас весь цей період ми чуємо одну монотонну та істеричну баладу від керівників двох структур, сукупна «ринкова вага» яких складає за моїми оцінюванням 80%.
У кожному виступі, у кожній заяві Голови НКРЕКП Валерія Тарасюка та Голови комітету Андрія Геруса лунає один лейтмотив — усі навкруги винні: енергетичні компанії, уряд, «вороги» внутрішні та зовнішні й лише «ми з мамкою чесні».
Будь-який енергетик знає масштаби цієї «чесності» — це мільярдні спекулятивні оборудки на імпорті та перепродажі електроенергії та величезні маніпуляції в державних енергетичних компаніях. Усі дороги в основному ведуть до цих двох установ.
Останні пів року спостерігається хоч якась логіка в діях Міненерго, спрямована на відновлення керованості та персональної ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ за ситуацію в ПЕК.
Зрозуміло що такі дії зустрічають шалений супротив та істеричну реакцію, яка сьогодні розганяється хвилею в ЗМІ через «блохерів» та «експертів».
Пишуть, що на сьогодні між міністром енергетики та комісією НКРЕКП існує конфлікт. Мені про це добре відомо.
З одного боку, конкуренція серед різних гілок влади, міністерств та відомств — це не просто нормально, це умова їх ефективності.
З іншого боку, в українській політиці конфлікти не виникають навколо проблем суспільних. Ну не сперечається в нас міністр із міністром чи міністр із головою комісії: «Як більше сприяти зростанню видобутку власного газу?», чи «Як знайти кращий запобіжник проти збільшення тарифів для людей?». У нас предмет за рідкісним винятком простий: посади, патронат держпідприємств, доступ до бюджету.
Я вважаю, що чинний склад НКРЕКП повністю себе скомпрометував, як у питанні тарифів, у питанні лобізму імпорту з Росії та Білорусі, так і потаканню наближених для себе трейдерам. Тому я підтримував деякі здорові дії та висловлювання міністра енергетики.
Однак, маючи великий досвід державної служби, я розумію, що монополізація впливу в галузі енергетики має руйнівний ефект. Той хто вбиває дракона завжди стає драконом. Ми це бачили у 2019–2020 рр. коли галуззю керували дві людини — голова комітету та голова НКРЕКП.
Така ситуація з «тіньовим управлінням» призвела до нинішньої ситуації повної безвідповідальності та некерованості.
Перше, що треба зробити після ротації керівництва НКРЕКП — відновити повну відповідальність, повноцінну підзвітність та професійність цього надпотужного органу в складі КМУ та позбавити його зайвих та неприродних повноважень, з якими він не може впоратися і які було штучно та свідомо сконцентровані в «незалежному регуляторі».
Друге – чітко визначитися з повноваженнями та відповідальністю Міністерства під час рішучих «ринкових реформ».
